Вітаємо переможців третього конкурсу творчих робіт ” Я в безпеці” в номінації ” Есе- ” , вікова категорія: 14- 18 років – учасників гуртка ” Літературна творчість” ЦПО Дарницького району Тимура Жежеру ( 1 місце) , Анастасію Ярмоленко( 2 місце ) та керівника гуртка Ольгу Шевчук.
Пишаємося вами і бажаємо подальших успіхів.
Іноді здається, що серце вчиться мовчати швидше, ніж жити.
Що слова стають важкими,
а думки — занадто гучними.
Не кожен день я сильна.
Буває — сумніваюсь.
Буває — боюсь.
Бувають миті,
коли хочеться сховатись від світу
і нічого не чуть.
Але щось тримає мене…
Ці люди,
Ця памʼять,
Мій дім.
Я не кричу про любов.
Вона живе тихо.
У вірі,
У витримці,
І в моїй боротьбі.
Я просто знаю, чому залишаюсь.
Бо навіть коли болить —
Це мій дім
Це моя Україна
І серце моє навіки.
Анастасія Ярмоленко
Я в безпеці
Світ навчив мене боятися.
Гучно. Різко. Несподівано.
Але водночас він навчив мене головного —
шукати безпеку там,
де її не може зруйнувати жодна тривога.
Безпека — це не лише бетон і правила.
Це не тільки укриття,
куди ми спускаємось за сигналом.
Справжня безпека починається тоді,
коли ти залишаєшся наодинці з собою
і не відчуваєш страху.
Я зрозумів:
якщо всередині — хаос,
жодні стіни не врятують.
Але якщо всередині — рівновага,
то навіть у повній темряві,
можна спокійно дихати.
Я в безпеці,
коли не тікаю від себе.
Коли визнаю втому,
але не дозволяю їй зламати мене.
Ми звикли бути сильними.
Звикли мовчати,
звикли терпіти,
звикли «триматися».
Та інколи справжня сміливість —
це дозволити собі бути вразливим.
Бути в безпеці —
це сказати: «Мені важко»,
і не соромитися цих слів.
Це зупинитися,
коли світ вимагає бігти далі.
Це почути себе
серед шуму чужих очікувань.
Я знаходжу безпеку в творчості.
У словах, які рятують,
коли мовчати більше неможливо.
У рядках, що складаються з емоцій,
які не поміщаються в думках.
Там, де з’являється сенс,
зникає страх.
Я пишу —
і страх відступає.
Я творю —
і тривога втрачає владу.
Я відчуваю —
отже, я живу.
Моя безпека — це турбота про свій внутрішній світ.
Це вміння не руйнувати себе зсередини.
Це баланс між реальністю та емоціями,
між болем і надією.
Це відповідальність за власне ментальне здоров’я.
Я в безпеці,
коли дозволяю собі бути справжнім.
Не ідеальним.
Не безстрашним.
А живим.
І поки я пам’ятаю,
що мої почуття мають значення,
що моя тиша — не слабкість,
а мої думки — мій дім,
я знаю:
Я в безпеці.
Не тому, що світ став легшим,
а тому, що я навчився
берегти себе.
Тимур Жежера.